Неймовірне свідоцтво Чака Норріса

Неймовірне свідоцтво Чака Норріса

Чак Норріс виступив з промовою перед студентами Університету Свободи (штат Вірджинія, США). Замість моральних настанов розповів про те, як Бог увійшов у його життя «ударом ногою з півоберта». За словами самого Чака, Бог направляє його шлях протягом багатьох років і буде продовжувати це робити і надалі! Також він розповідає про своє важке дитинство, нелегку кар’єру у кінематографі та про те, як серіал «Техаський рейнджер» став частиною його навернення.

«Дуже рідко це роблю. Взагалі то я ніколи не виступав в університеті. Але сподіваюся, що коли почуєте моє свідоцтво, то зрозумієте наскільки сильно Бог допоміг мені у житті.

Я народився в Оклахомі в дуже бідній родині. Але моя мати мала надзвичайної сили віру. Брала нас з братом до костелу. Я був охрещений у віці 12 років і зберіг свою віру протягом усього життя.

Мій батько був алкоголіком, тож практично не був присутнім у моєму житті. Я зростав дуже несміливим, замкнутим і слабким фізично хлопцем. Ніколи не міг змусити себе сказати що-небудь перед усім класом. Щоразу, коли учитель просив мене встати і розказати вивчене, я сидів і махав головою, що не буду цього робити. Дуже боявся сказати щось не так. Тож просто сидів на лавці весь червоний від сорому.

По закінченні школи я вступив до армії. Як солдат військово-повітряних сил був відісланий до Кореї. Там я познайомився з бойовими мистецтвами. Коли повернувся до Штатів, то мав чорний пояс з Тхе-квон-до та бронзовий з Дзю-до. Тоді, в 60-х, мало хто мав будь-яке уявлення про бойові мистецтва. Я відкрив клуб і дав рекламу авторських курсів. Читати далі Неймовірне свідоцтво Чака Норріса

ДУХОВНІ Й ФУТБОЛЬНІ ЗВИТЯГИ ОТЦЯ МИХАЙЛА ЛУЦІВА

E5j2IWqh5s8 (1)Священик із Рожнятівщини дивно поєднує ревну службу Божій церкві й багатогранну роботу на благо місцевого футболу

b4egbS7E2RYЗовсім не знаючи редактора, ми серед багатьох місцевих футбольних веб-сайтів виокремили рожнятівський — інформаційно і статистично насичений, аналітично кваліфікований, а головне, кожен, хто до нього заходить, без перебільшення, узнає все про футбол цього карпатського краю. А оце недавно цілком випадково дізнаємося, що «Футбол Рожнятівщини» редагує, не повірите, священик о. Михайло Луців. Причому, не просто, як буває зазвичай, керує процесом, а тягне на плечах усю довгу лямку – доволі, зізнаємося, кропітливу, а часом і нудну. Додайте, що наш герой також є одним з очільників гонорового ФК «Перегінське», володаря кубка і срібного призера чемпіонату Івано-Франківщини, плюс опікується командою села його дитинства – Вільхівки, і бодай подумки у вас виникне здивування стосовно цього феномена: поєднання священицької служби Церкві й такої багатогранної футбольної практики. Більше того, як можна скрізь встигати?..
Ми теж про це. Але, повірте, ще до того, час від часу відкриваючи його сайт й знаходячи непересічні, справді журналістські речі, дуже хотілося познайомитися ближче з автором. Тепер же нас просто неймовірно заінтригувала особистість отця Михайла, тож при нагоді звернулися до нього, чи не проти він розкрити перед громадським загалом власну рідкісну кухню. До нашої радості, редактор «Футболу Рожнятівщини» згодився привідкрити завісу своєї таємничості. Так і народилося це інтерв’ю.

— Почнемо, отче Михайле, з джерел. Попри все, як і в кожного з нас багатьох, першим був футбол?
— Футбол люблю з дитинства. Свого часу, ще в юнацькому віці грав за команду рідного села Вільхівка. Було це в 1991 – 94 роках. Потім пішов учитися до Калуського технікуму, і з футболом практично зав’язав. Після закінчення технікуму вступив до духовної семінарії, в якій навчався з 1998 по 2005 роки. За час навчання в семінарії футболом також не займався, але “великий футбол” по телевізору завжди дивився. Час від часу грав на футбольних турнірах, які проводила семінарія. На одному з них, 2 квітня 2002 року, отримав перелом ноги.
З 2003-го по 2010 рік був на парафії в церкві Святого Духа, що в Перегінську. Там вільного часу практично не було, тому за футбольними подіями на Рожнятівщині слідкував виключно через замітки в районній газеті “Новини Підгір’я”. Лише час від часу приходив на стадіон в селі, де минуло моє дитинство, і збоку дивився футбол, як грала команда Вільхівка в районних змаганнях. Любив трохи щось пофотографувати чи познімати на відео з тих матчів для свого власного архіву. В 2010-му, в жовтні, я з благословення правлячого Архієрея Володимира Війтишина був спрямований на парафію села Решняте (це – невеличке село біля 60 дворів), і з’явилося трохи більше часу.
74cZV7kyb0E— Знайшовся час і для футболу?
— Звичайно. Вже в 2011 році я частіше відвідував матчі вільхівської команди, навіть траплялися випадки, що відвідував гостьові матчі команди. У вересні ж того року вільхівська команда мала деякі проблеми з паперовою справою, тож “хлопці” попросили, якщо в моїх силах, допомогти їм. На той час команда грала в другій лізі району і боролася за підвищення в класі. З Божою поміччю вдалося все владнати, і на наступний матч команда вийшла під моїм керівництвом.
— Аж так?..
— Причому, ми одразу виграли тоді з рахунком 2:0 від команди Вербівки. Це був передостанній матч чемпіонату. На заключний тур хлопці поїхали в гості до Князівського самі (я не мав змоги бути на тому матчі). Таким чином, за підсумками сезону команда Вільхівки пробилася до футбольної еліти Рожнятівського району. Отож у наступному, 2012-му, році ми розпочали свої змагання вже у вищій лізі.

t4GZht-aBRoКоманда Вільхівки. 2014 рік. №6 – бронзовий призер чемпіонату Молдови 2007 р. Олександр Розлач(“Ністру”), учасник Ліги Європи 2008 р. проти “Нерти”.

— Якщо не помиляюся, десь у ці часи народився «Футбол Рожнятівщини»?
— Саме так. Ще на старті сезону, коли проводилася конференція РРФФ, на якій я був присутній, і обговорювалися плани на сезон, я виступив з ініціативою, що добре б було, якби в районі, окрім рубрики в c1LNf9gSqmMгазеті, футбольні події висвітлювалися в інтернеті, оскільки переважна частина вболівальників на той час вже користувалася ним. Кажу, добре було б створити сайт і пообіцяв, що я постараюся це зробити. Було то в січні – лютому, а 1 квітня 2012 року на світ з’явився сайт «Футбол Рожнятівщини».
— Записав собі цю дату, готуючись до нашої розмови. Не зважали на її «смішний» статус?
— Як розумієте, людині мого стану зважати на такі речі не гоже. А по-друге, незважаючи ні на що, проект доволі швидко пішов до людей. Спершу я відсилав адресу сайту друзям і знайоми, а також повідомляв уболівальникам під час засідань федерації. Так помалу сайт починав набирати популярності. Паралельно, ведучи в чемпіонаті вільхівську команду і водночас сайт, я все більше і більше заглиблювався у футбольні справи району. Був час, що мені пропонували посаду секретаря федерації, проте я постійно відмовлявся.
— Але мати повну панораму районного чемпіонату важко без тісного контакту з футбольним штабом…
— Звісно. Тож, аби наповнити сайт новинами, я почав кожного тижня відвідувати засідання федерації. І тим самим став “своїм” серед футбольних шанувальників Рожнятівщини. На сайті оперативно висвічував результати матчів команд вищої та першої ліг району, а також запровадив залік бомбардирів та різні статистичні дані.
— І яким чином ви зрушили цей доволі непростий пласт?
— У цьому всьому мені допомагала програма, розроблена одним із футбольних фахівців із Дніпропетровщини Миколою Третяком, який нині працює на порталі Football.ua. На моє прохання він підвлаштував її суто під наш район і ті команди, які я вказав. Цією програмою я користувався два з половиною роки. А в результаті оперативність висвітлення результатів та авторів забитих м’ячів на сайті привертала все більшу і більшу увагу вболівальників. Кожен представник команди телефоном інформував мене, а я, у свою чергу передзвонював на сервер, тобто додому, де моя дружина або дочка редагували інформацію, оскільки сам я не міг бути біля комп’ютера, тому що був на матчах своєї команди. В такому руслі пройшов весь 2012 рік.

rE6Uvjpq90cКоманда священиків. 2014 рік.

Loho— Вочевидь, аби повести так справу, треба бути не лише наполегливим, але й інколи навіть самовідданим. Разом із тим саме до ваших чеснот називали і наведення ладу з єдиною базою даних футболістів у реєстрі ФФУ. Пам’ятається, одного року Рожнятів критикували за це, а наступного вже клали в приклад…
A-1zbO-bqco— Річ у тому, що впритул долучитися до цієї справи довелося після того, як нашому чемпіонові району, ФК “Небилову”, не дозволили грати в Кубку чемпіонів через те, що наш район не був унесений до ЄІБД. Щоб усе це з’ясувати, поїхав до обласної федерації, де познайомився з її керівництвом, а також із відповідальним за базу Іллею Фреїком. Він надав мені доступ перегляду даних гравців. Та й ще на початку 2013 року я неодноразово наголошував, що нашому району треба переходити на реєстрацію. Ось і почав цим займатися. Разом з Іллею Михайловичем ми зареєстрували гравців, я також, у свою чергу, почав друкувати картки футболіста кожному гравцеві, який виступав у чемпіонаті району. Того року в перший реєстраційний період зробив таких паспортів більше 700.
Коли ж я мав доступ до бази, то міг відслідкувати переходи гравців із команди до команди. Тому на сайті започаткував рубрику “Трансфери онлайн” і в режимі свіжої інформації одразу висвітлював переходи, з чим могли ознайомитися вболівальники. В такі періоди, а також у неділі під час матчів відвідуваність сайту сягала 3000 переглядів за день. Водночас на сайті могло бути до 50 чоловік. Усе це додавало наснаги працювати все більше і більше, щоб зацікавити читача новою інформацією.
— А загалом, яку цікаву конкретику бачили на вашому сайті?
— Скажімо, апогеєм став другий трансферний період того року. Значно підсилився вправними футболістами ФК “Перегінське”. Я також заявив за свою команду гравців, відомих за виступами за криворізький «Кривбас». Це – Орест Атаманчук-“Зіко”. Він уродженець нашого села, саме завдяки йому та нашому основному спонсору Василю Андрішаку в команді були заявлені Валентин Платонов, Ігор Дорошенко, Олександ Мукан, Олексій Янюк. Щоправда, за Вільхівку зіграв лиш два матчі Дорошенко. Про всі ці трансфери могли дізнатися на сторінках сайту.

YsglKOiDb5UСаме в 2013-му почалося стрімке сходження ФК «Перегінське» до футбольних вершин Прикарпаття. 

Джерело