Церква прагне бути «всередині» спорту: новий ватиканський документ

Дикастерій у справах мирян, сім’ї та захисту життя представив документ про християнське бачення спорту. «Якнайкраще себе проявити» — такий документ щодо християнського бачення спорту і людини приготував Дикастерій у справах мирян, сім’ї та захисту життя. Його представлення відбулося у Ватикані в п’ятницю, 1 червня 2018 року, повідомляє Vatican News.

У п’яти розділах на 50 сторінках проаналізовано історію явища спортивної діяльності, запропоновано його антропологічний аналіз з погляду цінностей та розглянуто його виклики й викривлення, як от допінг і корупція. Документ завершується описом ставлення Церкви до цієї сфери, яка бачить у спорті «сучасний Двір язичників». Підкреслюється, що не існує «християнського спорту», але є «християнський погляд на спорт». Церква не має наміру заохочувати до визначених спортивних практик, але прагне «бути “всередині” спорту», розуміючи його як «спорт заради людини», тобто простір, у якому людина може «якнайкраще себе проявити», завдяки чому розвиваються дружба, діалог, рівність, пошана і солідарність.

Не лише задля слави

Другий розділ присвячений еволюції спорту. В роздумах над еволюцією терміну звертається увагу на те, що французьке «desporter» походить із латинського «desportare», тобто «розвага». Саме «ігровий, фізичний та змагальний» аспекти надихали спортивні практики від «світанку історії людської особи». Але «радикальні зміни» прийшли протягом останніх двох сторічь, коли спорт крок за кроком став масовим явищем, Олімпійські ігри де Кубертена поширили його межі, а мас-медіа зробили його глобальним. У цьому процесі визріло поняття спортивної діяльності як «інтегрального засобу виховання», що поєднує «фізичне вдосконалення» із «загальнолюдським», а змагання на рівних задля певного результату сприяє «визнанню рівності між людьми».

Тренування тіла та духа

На запитання: «Що таке спорт?» документ відповідає одним із можливих визначень, представивши все, чим він характеризується. Отож зазначається, що спорт, загалом беручи, — це кожна «фізична діяльність у русі, індивідуальна чи колективна», яка має «ігровий чи змагальний характер» та кодифікована системою правил, із результатами, які можна порівнювати одні з одними «за умов рівних можливостей». Мова не про теоретичну схематизацію, бо основну увагу звернено на цінності спортивної діяльності, розглянуті в «синоптичний»(узгоджений) спосіб із цінностями віри, починаючи від прагнення «гармонійного та цілісного розвитку людської особи, душі та тіла». Ще святий Йоан Павло ІІ запропонував ефективне визначення і, вбачаючи в цьому явищі «форму тренування тіла й духа», зауважував, що спорт не є «чистою фізичною могутністю та ефективністю м’язів, але також має душу та повинен проявляти своє цілісне обличчя».

«Чиста» гра і виховання

Проводячи паралелі між вірою та спортом, також звертається увагу на те, що «свобода» включає «відповідальність» і що вартує «приймати далекоглядні виклики» активно і жертовно. Як і в християнському житті, яке вимагає «витривалості», — що уподібнює його більше «до марафону, ніж до змагань на швидкість». Крім того, існують загальні правила, що є плодом тих, хто задумав змагання, і без яких втрачається сенс суперництва. Тому окремий параграф присвячений темі «fair play», що зроджується із вимоги того, аби гра була «чистою» та навчає учасників змагань «бути уважними й шанувати суперника», і то не лише з огляду на страх покарання. І це робить спорт «виховною нагодою для всього суспільства», зокрема для молоді, дезорієнтованої з огляду на «дедалі поширенішу втрату цінностей»: спортсмени можуть відіграти роль вихователів. Також і можливість відчути «смак і красу командної гри», в якій спортсмен віддає свої дарування й таланти на користь команди, може стати відповіддю на поширювану «індивідуалістську ментальність». Водночас «дисципліна», якою мусить озброїтися спортсмен, тренуючись зі зреченнями та покорою, показує, подібно до того, як діється у житті віри, що «жертва та страждання можуть мати силу перемін».

Добробут людини й комерціалізація тіла

Не можна також забувати про те, що поряд із труднощами та найважчими викликами в спорті співіснують аспекти радості й гармонії, бо спортивна діяльність є носієм добробуту та рівноваги. Але, як зауважується далі в документі, «велику шкоду» людині можна завдати тоді, коли відбувається надмірна комерціалізація, що зустрічається в деяких видах спорту, починаючи від «розпущених наукових моделей» та «етичних проблем», згідно з якими «тіло применшується до предмету, а людина сприймається як товар».

Знак можливого миру

Те, що через «логіку спорту» впорядковується «логіка життя», стає очевидним також і з огляду на інші особливості, які загартовуються під час змагання. Це, наприклад, мужність, яка особливо сяє тоді, коли людина не перестає проявляти свої найкращі якості, не зважаючи на те, що вже втрачено можливість перемоги, або «рівність і пошана», які є суттєвими елементами кожного змагання. Автори документу також визнають, що «чимало популярних видів спорту проводять кампанії підвищення чутливості проти расизму та поширюють інклюзивність, мир і солідарність». «Спорт, — сказав свого часу Бенедикт XVI, — може поєднувати в дусі дружби народи і культури. Спорт є знаком того, що мир — можливий». Розділ завершується ствердженням, що у своєму напруженні між «силою та тендітністю» спорт є, можливо, «найпромовистішим прикладом єдності тіла й душі».

Корумповані змагання

Однак, попри свої цінності, «спорт може використовуватися проти гідності людської особи і проти прав людини». Цим ствердженням розпочинається четвертий розділ, який аналізує те, що нищить сферу спорту. Все починається від того, як спортивна практика вироджується навколо думки «перемогти за будь-яку ціну». Починаючи від «загроз для здоров’я» внаслідок того, що спортсменів зводять, за словами Папи Франциска, до «чистої торгівлі»; розглядаючи також зловживання фізичного, сексуального чи емотивного характеру, скоєні проти неповнолітніх, і завершуючи «неспортивною поведінкою» вболівальників, — документ засуджує ситуації, які загрожують красі «гуманного і справедливого» обличчя спорту. Згадується також про відповідальність, яка стосується «якнайбільшої пошани до створіння», зокрема коли йдеться про тварин, що використовуються для змагань.

Чотири виклики

Для Церкви існують чотири сфери, в яких слід бути уважними, аби запобігти тому, щоб часткові інтереси забруднювали спорт, спокушуваний бажанням «спектаклю поза правилами». Перша стосується «знецінення тіла», яке призводить до «передчасної спеціалізації», що може загрожувати здоров’ю, як, наприклад, у гімнастиці: зусилля, спрямовані на те, щоб вписати у модель «препубертатної статури», можуть призвести до харчових порушень. Друга сфера стосується допінгу, який нищить тіло спортсмена й дає нечесні результати. Боротьба з цим явищем вимагає «конкретних і координованих міжнародних зусиль» не лише з боку спортивних організацій, але також світу медіа, фінансів та політики. На стежці «надспекталізації» спортивних подій вгніжджується корупція економічного характеру, названа третім викликом, який слід подолати. Тут зокрема згадуються так звані договірні матчі та шахрування на тоталізаторах, закликано «конкретними та прозорими правилами» захистити «інтегральність спорту». Четвертий виклик стосується вболівальників і глядачів. Документ зазначає, що за правильного переживання захоплення воно може стати для них «джерелом радості та почуття прекрасного».

  «Церква — домівка спорту»

Заключний, п’ятий розділ присвячений душпастирству на різних рівнях світу спорту. Присутність Церкви в цій цірані стає дедалі стабільнішою від початків ХХ сторіччя. Її завданням було не так створювати власні структури для аматорського чи професійного спорту, як надати «сенсу, цінності та перспектив практиці спорту». В документі перераховуються п’ять контекстів, у яких душпастирство покликане діяти. У родинах, визнаючи що спорт є «джерелом стосунків між батьками і дітьми», але не повинен ставати на заваді участі в Святій Месі; в парафіях, де спорт може бути «міцно вкоріненим у виховно-пастирську програму», в школах та університетах, фітнес-центрах, як також в ділянці науки й медицини, в секторі медіа та між аматорськими й професійними спортивними об’єднаннями, підкреслюючи потребу відповідного приготування «спортивних капеланів». Документ наголошує на необхідності «виховної стратегії» для всіх дійових осіб згаданих секторів. Вказується на «фундаментальні елементи» проекту, який сприймає спорт як «душпастирське благо».
Джерело: CREDO: http://credo.pro/2018/06/209919

Поділіться цим дописом