Чи сумісний спорт і Християнство?

Народна приказка гласить: «В здоровому тілі – здоровий дух». Сучасний Спорт – явище складне і багато в чому суперечливе. А тому цікаво знати, що думає про нього Христова Церква, як сприймає і що рекомендує. З одного боку, священики закликають до правильного тверезого життя, адже людське тіло є вмістилищем Духа Святого і кожен покликаний доглядати за ним. З іншого боку, люди, близькі до спортивних верхівок, визнають, що у спортсменів далеко не часто виникає потреба замислитися про душу. Отже, чи грішно займатися спортом? Про це та інше ми спробуємо сьогодні поміркувати.

Християнин повинен стежити за своїм здоров’ям. Наше життя є найбільший дар Господа Бога і тому за ним потрібно спостерігати» – так навчав Митрополит Філарет (Вознесенський).

Як воцерковленому християнину ставитись до занять спортом? Перш ніж відповісти на це питання, потрібно розділити поняття спорт і фізкультура. Фізкультура, без сумніву, завжди корисна і віруючій людині нічим не загрожує, а на питання про те, як християнин повинен ставитися до спорту, дуже важко відповісти. Тут дуже багато «але». Наприклад, говорячи про дитячий спорт, потрібно розуміти, що в епоху мегаполісів, ігро- та Інтернет залежності дітям як ніколи необхідно повноцінно розвиватися фізично. І в цьому сенсі спорт – просто порятунок. З іншого боку, великий спорт неминуче пов’язаний з такими пристрастями, як марнославство, самолюбство, гордість, бажання здобути першість. Звичайно ж, християнину не повинно приймати це. Господь заповідає нам: «візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мт. 11:29). Лагідність і смиренність протиставляються в спорті необхідності вигравати, підніматися на п’єдестал. І якщо говорити про дитячий спорт, то цілком очевидно, що не можна упустити той момент, коли заняття для здоров’я стають надмірними і перетворюються в гріховну пристрасть.

Апостол Павло в посланні до коринфян говорить:«Все мені дозволено, але не все корисне; все мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною»(1Кор.6:12). Спорт сам по собі не небезпечний. Адже людині для підтримки життєвих сил потрібна їжа. Це – природна потреба. Але коли вона переростає в обжерливість, то перетворюється в смертний гріх. Так само і спорт здатний стати пристрастю, яка висушить душу, здатний стати деструктивною, руйнівною силою.

Однак, якщо спортсмен справді щиро вірить в Бога, якщо має твердий духовний стержень, то він здатний контролювати себе, регулювати складні моменти своєї професійної діяльності. Приказка, яка живе в нашому народі, говорить: «Хто спортом займається, той сили набирається». Позитивного в заняттях спортом теж чимало: спорт привчає до наполегливої праці, послуху, вмінню багато в чому собі відмовляти, вчить бути чесним, і просто об’єднує людей.

Святитель Феофан Затворник, великий подвижник і аскет, рекомендував людям розумової праці займатися гімнастикою і фізкультурою. А святитель Василій, єпископ Кинешемський, писав: «Мета гімнастики або фізкультури полягає в тому, щоб зміцнити здоров’я людини, і більшість займається нею саме для цього». Перу святителя Василя належить і такі слова: «…всяка сила і здатність не тільки людині, але і у всякій живій істоті при вживанні і вправі розвивається, без вживання ж відмирає, або, як кажуть, атрофується. Дію цього закону можна спостерігати скрізь і завжди. Якщо ви хочете розвинути в собі фізичну силу, ви повинні вправлятися з гирями, займатися гімнастикою. Від цього м’язи збільшуються в обсязі і здобувають міцність і пружність». З духовної точки зору, немає жодної різниці між підняттям штанги або фізичною працею на городі. До того ж, і в першому, і в другому випадку віруючий може продовжувати молитися. Будь-який атлет здатний подумки взивати під час тренування: «Господи, помилуй!». Саме так чинили і святі: їх руки працювали, а розум постійно творив молитву. В цьому сенсі навіть елементарна ранкова зарядка може стати свого роду духовною практикою.

Автор: прот. Діонісій Буренко